|
Вчусь любити країну свою навпрошки,
за натще́серце – в мами смачні пиріжки.
І за цвіт бузини й за побузьких дівчат.
Натщедушу, як в школі цього не навчать.
Вчусь навпочіпки, вчуся навколішки я
у птахів і дітей, в одеситів, киян,
в галичан, кримчаків, вінничан, волиняк.
Наодинці, наосліп, навзнак, навмання.
Навперейми, навстоячки, навперебій.
Вчусь навприсядки, вчусь на собі й на тобі.
Навкулачки, навтьоки, наввипередки.
Пред собою і богом, а більш – ні пред ким.
Навскоси вчуся, на́зирці, нашвидкуруч,
споглядаючи край свій з каньйонів та круч.
Навздогін, навздогад і навпомацки, в такт.
Вчуся навстіж і навхрест, навшпиньки, навспак.
Вчуся навдивовижу швиденько, мов крук.
Вчу любити свій край тих, що ходять навкруг.
Не навиворіт, хитро, підступно, мов лис,
а навшпиньках, зі словом у серці: «Молись».
Вчусь... Любов до країни росте і росте,
з перикарда й гортані тече навпростець.
З почуттям цим і сам виростаю, бо з ним
квітну й пахну, ряснію, мов кущ бузини....
© Сашко Обрій.
ID:
800260
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 22.07.2018 14:03:39
© дата внесення змiн: 22.07.2018 14:03:39
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|