Цвіте край поля липа лебедино,
Отак недільно, мов святковий день.
Спочинь отам, утомлена людино,
Наслухайся бджолиних одкровень.
Хай стелять трави, укриває небо…
А душу заколихують жита.
У мить таку тобі ніщо не треба,
У мить таку – ти Всесвіту дитя.
І ти пізнаєш істину прозріння,
Як зримий дощ одплачеться душа.
Під липою знайдеш своє коріння,
Ковтнеш із первозданного ковша.
Гарний вiрш, Олено. Дiйсно, тут ви дуже тонко цей момент пiдмiтили. Ближче поеднатись з природою, пiзнати усi ii тонкощi, усi нюанси - це, справдi, найважливiшi життевi iстини.
Тiльки от у вас у 9 рядку словосполучення "пiзнаеш iстину", в 11 рядку - "пiзнаеш суть" - якось дуже схожi цi два поняття тут одне на одне. Може вам, аби яскравiше звучало, у 9 рядку слово "пiзнаеш" замiнити на "здобудеш".
I ти здобудеш iстину прозрiння.