Знов хапала літо за хвоста.
Як завжди хотіла зупинити…
А воно рахуючи до ста,
На краю життєвого моста
В небо намагалося злетіти.
Знов лічила кожен літній день,
Ним на рік напитися хотіла.
Щоб зимою із рясних пісень,
З додаванням сонця пару жмень,
Літо в стравах серця мерехтіло.
Зупиняла навіть дії крок,
Дихала легенями на повну.
Літній час ховався між зірок,
Дарував натхненності рядок,
Радість по-дитячі невгамовну.
Мов життя злетіло в небеса,
Літо на прощання гомоніло.
Забирало в кошик чудеса.
Як на сонці тануча роса
В митях незворотності бриніло.
Знов хапала літо за хвоста.
Як завжди хотіла зупинити…
Десь на бильцях вічності моста,
Тихо так, рахуючи до ста,
Моя доля мріяла злетіти.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
