По базарям,
по базарям
Шугає люд –
живе щасливо,
Його штовхають
і цькують,
Йому ж – все байдуже,
на диво.
Його зманила мішура,
Принадним блиском
сліпить очі,
а що принади ті – мара,
не хоче знати він,
не хоче...
Все щось купує
й продає,
усе торгує
й шопінгує,
забув вже й ремесло своє
і голос совісті не чує.
І думає, що він живе,
А сам, хіба що, доживає.
Чом не цінує він своє?
Хіба що розуму не має!
