Знов вечірнєє сонце неспішно сідає за гаєм,
І на небі, як завжди, вже сяє найперша зоря.
Краще рідного краю у світі нічого немає,
Це моя Богом дана мені українська земля.
Як люблю я твої неосяжні, безмежні простори,
Шелест трав у лугах навесні та зелені гаї.
Як колишеться хліб у полях, наче лагідне море,
І як в синьому небі високо летять журавлі.
Живу тобою, Україно!
У мене в серці Ти одна.
Спів соловейка, цвіт калини,
Вкраїно-матінко моя!
Живу тобою, Україно!
Люблю твої ліси й поля.
Я звідусіль до Тебе лину,
Святая земле Ти моя!
Щось шепочуть собі тихо верби, схилившись над ставом,
Десь у горах високо над плаєм трембіта луна.
Розлились молоком у широких долинах тумани,
Розчесала на вітрові коси в степу ковила.
Знову мальви цвітуть біля тину батьківської хати,
Пахнуть яблука медом й купається сонце в росі.
Як люблю я цю землю - вона наче рідная мати,
Так прекрасна і ніжна в своїй неповторній красі.
Живу тобою, Україно!
У мене в серці Ти одна.
Спів соловейка, цвіт калини,
Вкраїно-матінко моя!
Живу тобою, Україно!
Люблю твої ліси й поля.
Я звідусіль до Тебе лину,
Святая земле Ти моя!
Анатолій Розумний
17.08.2018
