Я бачив світ очима песиміста,
Що мною вже давно оволодів,
Блукав німими вулицями міста
Й дививсь на дощ крізь призму сірих днів,
Та якось я ішов осіннім парком
Й раптово до життя вернувсь мій хист...
Тепер я посміхаюсь білим хмаркам.
Я знову мрійник, знову оптиміст!
Я вірю, що за рогом нас чекає
Крилате щастя, і воно моє!
Для когось виходу уже немає,
Та не для мене... Вихід завжди є!
Я знов люблю осінній дощ із листя.
Любов в моєму серці та в крові.
Люблю ранкове сонячне намисто,
Що радісно виблискує в траві.
Люблю життя і тих, хто його любить,
Та мій песимістичний антипод
За ці слова мене колись погубить
В страшному вирі рокових пригод...
Можливо, саме зараз він сховався
В моїй душі навіки в глибині,
Але не вірте... Ні! Я не злякався:
Мене чекають довгі й світлі дні!
