Розквітли маки у широкім полі,
Горять вони мов кров полеглих за Вкраїну.
І очі матері сумують знову,
А серце її кличе: “Сину! Де ж ти, Сину?”
О, скільки ж їх тут, поміж трав зелених,
Зросло нелічено і тягнуться до неба.
І кожен просить з них: “Згадай про мене,
Згадай про кожного, бо пам'ятати треба”.
До серця мати маки пригорнула,
Та тихо мовила до них: “Мої рідненькі!”
Гірку сльозу із жалем проковтнула,
І заспівала колискову їм тихенько…
- Спокійно спіть, мої сини-соколи,
Я буду завжди про усіх вас пам'ятати.
І може десь, на зовсім іншім полі,
Моєму сину заспіває ваша мати...
Із сумом доспівала колискову...
Оглянула все поле маків своїм зором.
І помолилась, щоб ніколи знову,
Не проростали нові маки на цім полі...
Анатолій Розумний
30.04.2018
