|
Минали дні і довгі ночі,які були то холодними,то теплими й дощовими,одним словом осінь набирала обертів, в повітрі відчувався легкий подих зими,який скоро заполонить усе довкола. Ліна вже місяць була на передку...За цей місяць її випробував командир у різних вправах на витривалість,терпеливість,моральну й фізичну вразливість..
Вона витримала все з легкістю,якби того не хотілось командиру,але вона залишиться тут...Завтра дівчина повинна їхати на бойові позиції,а там вже все зовсім по-інакшому.
Там смерть ходить плече об плече з кожним солдатом,і вона не вибирає в кого забрати життя,не залежно від того,хто ти...
Настав ранок,Ліна була готова їхати.Холодний розум,гаряче серце,справедливість у очах - цими словами можна описати цю дівчину,яка була схожа на хлопчину,але її дівочі очі все ж таки не давали помилитися. Разом з нею їхали ще 20 людей,які пізніше стануть її родиною,опорою,надією,всім...
Коли всі завантажились,вантажівка рушила.Усі мовчали й чекали чогось невідомого,і всім їм всередині душі було страшно від безвісті,тихої безвісті.У очах горів вогонь безстрашності, частково зневіра до влади,та найбільше всі сумували за родиною,за своїми батьками,просто за спокоєм,і чашкою кави у теплому ліжку.
Проїхавши десь половину дороги було чутно постріли,розриви,десь вдалині працювала ворожа артилерія,яка необачно вбивала населення,відпрацьовуючи стрільбу у два напрямки,щоб потім показати по паршивому телебаченні,брехню про ''укропів'',''нациків'',які воюють проти законів моралі і їдять дітей на сніданок.
Слухати це все стає просто смішно,як кажуть в народі,і сміх,і гріх.
Так з думками й готовності до бою вони приїхали на позиції.
Якщо це можна було назвати зрозумілими словами для цивільних: це була частина землі,де в радіусі кілометра вони мали дислокуватися на якийсь час і укріпити позиції,вирити як можна глибше окопи,змайструвати бліндаж,в якому мали вміститися досить немало людей.
А термін,щоб все встигнути було ,поки не стемніє й не почнуть стріляти сепари.
Тому не іншого виходу в них не було,як інтенсивно копати землю,разом з уламками мін,що всіялись усюди.Так як Ліна рахувалась снайпером, її і Крука поставили на спостереження по секторах.Ліна взяла гвинтівку й одягнувши ''кікімору''зайняла позицію для спостереження й можливого ведення вогню.Крук ,такий позивний був у рівненського хлопця,що втік з юридичного універу на передову,нічого і нікому не сказавши. Він одного разу сказав дивовижні слова:
-Народ,я забув,хто це сказав,але звучить це так ''Йти одне на одного війною можуть тільки мурахи,ворони і люди'',і можливо нам треба зробити висновки і зрозуміти,чому ми тут.
Інші бійці копали окопи,інші будували бліндажі й робили всі умови для польового життя і війни, сумісних речей вже 5 років.
Надворі вечоріло,сонце заходило за горизонт,залишаючи червоні смуги, повністю поглинало день. Як не дивно,але солдати вже сиділи й трішки відпочивали,за декілька годин вони зробили неможливе,збудували лабіринти війни,в яких вони будуть жити,спати,лікуватися,й на жаль помирати.Тільки на війні,в умовах недостатності чогось,люди роблять неможливе,люди починають дивитися на все іншими очима,бояться втратити рідних,тому і карбують в пам'яті кожне слово від рідних і близьких,зі сльозами на очах б'ються зі страшною біллю,яка часто буває тут пекельно смертельною.
Була 6 вечора,бійці прийшли змінити Крука й Ліну, яку вони не змогли спочатку знайти навіть у тепловізорі,та вона сама вийшла з чергування,звітувавши про своє чергування.Бійці зайняли пости у укріп-районах окопів,а інші за цілий день пішли у бліндажі. Ліна опинилась в одному бліндажі з Круком,Лелекою та іншими чудовими людьми. Повечерявши двома комплектами сухпайків на 10 людей,вони лягли відпочивати,якщо так можна було сказати.Дівчина встигла тільки розстелити каремат, і переодягнути шкарпетки,як раптом..Почався бій,сепарня почала бомбити їх позиції крупнокаліберними мінометами,посипаючи мінами.Навколо було чути крики,страшні крики, шестеро бійців були поранені,двоє дуже важкі,відірвало руки ,комусь ноги,в майже у всіх були контузії та уламкові поранення.Дівчина відразу пішла в край окопів, швидко зайнявши позицію,вона бачила в прицілі ворогів,які нічим не відрізнялись від неї,але вбивали її побратимів. Вловивши ритм дихання,вона зробила 8 пострілів впродовж бою, сім пострілів вбили ворогів.Дівчина не відчула ні страху,ні відрази,ні невагомості-вона відчула те,що неможливо пояснити,це треба відчути,але не дай Бог,щоб хтось таке пережив.Вона просто вбила ворогів,адже розпочала свою кар'єру снайпера,що означало,що за нею теж скоро почнуть полювати,і як все скінчиться,не знав ніхто.
Медики робили все можливе,щоб урятувати поранених,вони скарб на війні,які рятують життя,найцінніше ,що є в людини.Протягом 8 годинного бою всі були стривожені,а на обличчях висіла гримаса болю й страху за побратимів,ніхто не брав до уваги холод,дощ, криваві руки,які вкрились ранами від розпеченого автомата,всі думали за них,за тих,хто боровся із смертю,хто мав залишитися з ними,живими й радісними..Та не так судилося,на жаль.До самого ранку медики робили все можливе,щоб вберегти Смішка,який отримав свій позивний за жарти й піднесення настрою,він був справжнім,усмішка ніколи не сходила з його лиця,навіть коли він розповідав про своє невдале кохання,дружину,яка проміняла його на багатого іспанця,але залишила йому двійко діточок,дівчаток,яким було по 6 і 8 рочків.Він покинув нас,покинув діточок,батьків,в яких був єдиним сином.Він отримав надважкі поранення, права рука й ліва нога були оголені до кісток,кінцівки були схожі на м'ясиво,а уламки мін прошили частину тіла,через значну втрату крові,він терпів,старався щось говорити,навіть жартувати.
Коли він стікав кров'ю,він почав розповідати анекдот про бравого ковбоя з рисами козака: От той козачок ніби мав дев'ять життів,і щораз ,коли приходила смерть,він тікав від неї,маючи сотні орденів, а смерть виявилась лохушкою..Він говорив,ховаючи біль, сказавши останні слова,він просив не забувати посадити хоч квіточку,інакше він прийде й налякає своїм духом, і коли його сили вже покидали його,він просив:''-скажіть діткам,що я полетів до ангеликів,що я їх люблю сильніше всього світу,і,і що,що я завжди буду з ними...'
Це непоправна втрата для бійців,для всієї країни,особливо для батьків і діток..
На похорон ми поїхати просто не змогли,ніхто з нас не міг би дивитись на муки рідних,на крики'' Татку,прокинься,не спи,не спи!'',на розривний плач матері,яка побачила сина востаннє,без руки і ноги, з закритими очима,які ніколи вже не побачать небо,а на лиці все ж залишилася посмертна усмішка болю ...
Цього ніхто не зможе зрозуміти,ніколи і ні при яких обставинах,хто не розуміє війни...
Минуло чотири місяці,Ліна мала у своєму рахунку більше сотні ворогів,вона була вже двічі поранена,але відмовлялася їхати у госпіталь,і зі слізьми на очах билася...
Одного разу,коли до них приїхали волонтери,вони привезли дівчині нову снайперську гвинтівку американського виробництва,з тепловізійним прицілом,глушником,і п'ять пачок патронів,які були для дівчини найкращим подарунком у той час і в тому місці.Волонтери передали два листи дівчині,в одному з яких ,адресатом була дівчина,яка по професії теж ставала снайпером,стріляла,навіть краще за Ліну,але не мала ще й вісімнадцяти.Слова в листі були не стандартними, а мотивуючими.,дівчина написала багато теоретичної інформації по стрільбі,розповіла про свій досвід на стрільбищах,це стало ще одною несподіванкою для Ліни. Молоді люди не байдужі,вони теж хочуть зробити внесок в перемогу,і в них все вийде.
Настав день бойового виходу дівчини, на 8 кілометрів від своїх позицій.Це не лякало,щоразу згадувавши обличчя загиблих побратимів,їх дітей,матерів,вона сміливо йшла в бій. Цього разу вона йшла на два дні,як планувалося..
Вже лежачи в засідці,вона побачила свою ціль,це був командир бандитського угруповання,він явно був росіянином,було видно по міцній статурі, зброї,що була тільки на російському озброєнні. Зловивши слушний момент,вона зробила постріл,а другим влучивши,в пояс із гранатами,тим самим підірвавши ще трьох сепарів біля главаря .Зав'язалась довга перестрілка,вона відстрілювалась майстерно,тихо,непомітно.Бій тривав 3 години,це довго,як для 30 днрівців,які шукали снайпера..Виконавши завдання,дівчина рушила покидати позицію,та йти до своїх,проти ночі 8 кілометрів.
На шляху,не завжди виходило йти,потрібно і бігти,і повзти.В двох кілометрах від своїх позицій, вона натрапила на патруль ополченців,які були п'яними вщент.
Збивши тіло дівчини з ніг,вони почали бити її ногами й бити прикладами автоматів,один прострелив Ліні праве плече,і куля не пішла навиліт,а застрягла в руці,що спричиняло сильний біль. Знайшовши в собі сили,дівчина прикинувшись,що корчиться від болю,все ж витягла ножа з розгрузки,та поранила обох ,́вихопивши пістолет влучила їм в коліна, тим самим відключивши їх свідомість.
Дівчина,зібравши всі сили,затягла виродків у машину, дурного патрулю.Вона була вся побита й закривавлена,та все ж доїхала до своїх позицій.Їй доводилося їхати маневрами,тому свої прийняли машину за сепарів,та почали поливати автоматним вогнем.Доїхавши,вона вилізла з машини й просто впала на землю.Потім,вона почула крики солдат,щоб медики готували місце для трьохсотого.Потім все було,як в тумані,лиш гостра біль супроводжувала її протягом трьох діб.
Через тиждень дівчина очуняла,але рука все ще боліла й при перев'язках кровила.
Через місяць Ліна знову приступила до бойових завдань,але в тривалі розвідки й операції йшла з другим номером,коригувальником.
Так минали дні,місяці.Точилися жорстокі бої,та дякувати Богу після Смішка вбитих не було,тільки поранені.Він ніби оберігає нас всіх і захищає від смерті,злої,ганебної смерті,подруги війни. Непомітно прийшов день ротації,та дівчині не хотілося повертатись додому,не хотілося знову звикати до міської безглуздості,не хотілося бачити згорьовані обличчя людей,які не мають за що взяти грошей на ліки,просто не хотілося йти від людей,які стали душею і тілом рідними. Так само не хотілося бачити втрати на війні,хотілося жити мирно.Їй краще сидіти в окопах,виборювати мир,ніж ходити по пустих ,глухих вуличках міста,які не чують світу,і не почують непевно ніколи.На війні люди,навіть зброя,стає кращими товаришами,ніж мирне,цивільне населення,яке помирає і вічному незадоволенні ,нитті,байдужості й черствості..
ID:
811685
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 28.10.2018 19:00:28
© дата внесення змiн: 28.10.2018 19:00:28
автор: Лілія Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
Болюча тема війни. Вам вдалося розкрити суть того, що відбувається. 
