Твої шляхи, мов голограми,
Шукаю їх у світлі дня,
А ти літаєш між горами,
Мов полохливе пташеня.
Буває світиш, наче фара,
До тебе, мов світляк лечу,
Дощами падаєш із хмари,
І я від холоду тремчу...
А часом за рояль сідаєш,
І душу змочуєш вином,
Буває, ніжно присипляєш,
Чоло цілуєш перед сном.
Буває, ти летиш з вітрами,
І залишаєш теплий дім,
То десь хвилюєшся з морями,
Кружляєш в небі голубім.
Ти наче свіжий сік гранату,
Мене напоюєш із рук,
Ти - незакінчена соната,
Ти безіменний, тихий звук.
Ти мрія, що на світ з'явилась,
І знов сховалася між гір,
Хоч я людиною вродилась,-
Твій слід шукаю, наче звір.
***