Мені й сюди, як скінчиться зима,
Чутно охриплий голос льодолому,
Бо він не може звірити нікому
Ту вість, що гріє настрій крадькома.
Тріщить сорока, мов хмільна кума.
Проталини не в силі скрити втому.
Стежина сохне з горя, втікши з дому,
Біжить, з себе здивована сама.
Мов хмари, розійшлись ламкі крижини.
Як бутель, б’ється крюкання круків.
У півня чуб, неначе у хлопчини.
Чекає повінь скорого розливу.
І берег плечі зціплені розвів.
Ріка тримає зиму терпеливо.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 20
А мне й дагэтуль кожнаю зімой
Чуваць ахрыплы голас крыгалому,
Бо ён не хоча даручыць нікому
Вясціну, што настрой сагрэе мой.
Трашчыць сарока п’янаю кумой.
Праталінам таіць няўзмогу стому.
Сцяжынка сохне з гора, збегшы з дому,
Бяжыць і дзівіцца сабе самой.
Як хмары, крыгі крышацца сцюдзёна.
Як буталь, б’ецца крумкачовы крум.
У пеўня чуб, нібыта ў маладзёна.
Хутчэй разводдзю хочацца разліцца.
Плячмі здранцвелымі варушыць рум.
Рака зіму трымае, як капліца.
