Надворі вже ранок, так тихо, так сіро-сіро.
І вогники перші у вікнах поодиноких.
Обійми твої іще пам'ятає тіло,
і полум'я свічки не зовсім іще зотліло.
Я ще відчуваю погляд безмежно глибоких
очей твоїх...Це лише спогади більше нічого.
І все ніби марево, ніби мені наснився.
Те як цілував, як мліла від дотику твого,
у цілому світі ми вдвох були, більше нікого,
коли так відверто та ніжно на мене дивився.
І нового дня закружляють події та люди.
Та в серці залишиться щось неймовірно важливе.
І вглиб проростати корінням і квітнути буде.
І де б не були, від цих спогадів завжди й усюди,
в усьому простому відчуємо щось особливе.
Та це приємний досвід:читачеві цікаво щось своє знаходити в чужих творах, а автору приємно,що його розуміють. 
Як завжди - красиво, витончено і граційно! 
