Засвітилася в небі вже перша зоря.
Заховалося сонце за те́мнії хмари.
Молода́я дівчи́на косу заплела,
І сидить у хатині, його виглядає.
Засвітились у небі уже сотні зір,
А він ще не іде, а його ще немає.
Та не зрушує з місця дівчи́на, сидить,
Вона вірить йому, і йому довіряє.
Уже темно на вулиці, й місяць зійшов.
На дорозі фігура чиясь поспішає.
Ну нарешті з’явився, нарешті прийшов.
Її посмішка наче зоря в небі сяє.
05.07.2018
Гарний вірш! 
дуже романтично!
