Ти мені скажеш : «Здрастуй»,
Я відповім : «Прощай».
Час спакувати снасті,
В сумнівів небокрай.
Хтива амеба часу,
З`їла стосунків плід.
Те, що лишилось в масі :
Протяги, холод, лід.
Не залатати сонцем,
Голками від троянд,
Те, що уже як стронцій,
Як стуманілий сад.
Ти вилітаєш звично,
Під зорепад одна,
Місячна і заклична…
Грішна, мов хміль вина.
Віку безжальні оси…
Різні ми. Тож – лети.
Я загорнуся в осінь,
Ти ж – у весну – світи…
Це точно... 
