Священна ріка давно, як висохла,
Давно змаліла коріннями випита,
Твого вже не зовсім рудого волосся,
З чаші твого молодого коліна.
Там проростає із жолудя зерня,
Дерево крона якого зелені,
Неначе легені дихають горами,
Груди здимаються срібною димкою.
Сховайся від сонця за темними шторами,
В тиші кімнат розчинись невидимкою,
У волоссі її загубившись шпилькою,
Пальцями аплікатур.
Бо священна ріка – тільки спогади заводі,
Між берегами гойдається веслами,
В пам’яті спечене сонце на заході,
Язик, що гуляє гарячими яснами.
А очі йому опираються дамбою,
В горло крізь зуби проціджує гирло,
Десницю священну заламує лапою,
Ґвалтує звіриними, п’яними вирлами.
27.07.2019