Хотів би володіти, жити й дихати тобою,
Вдихати аромат твій, неначе дивну квітку,
Закрити-захистити у собі, посеред бою,
Усіх дощів, негод та імовірних небезпек,
Хотів би чарувати, зачаровуючи погляд,
Знести кордон між нами, моя милая лебідко,
А світ відгородити, навпаки, від нас стіною,
Щоб лише ти, а поряд - лише свіжість від смерек,
Гірського духу, річки, лісу та пухкого снігу...
Безмежний край і ми – такі чарівні в насолоді,
Безмежний світ, величність дивовижна на долоні,
Від краю і до краю, від небес і до землі.
Хотів би щось нестримного... нестримного польоту
Серед думок, подій, де лише ти і твоя врода,
Польоту без обмежень, без жалю та, при нагоді,
Торкнутися двох душ, що потонули у золі,
Горіли ж-бо раніше, десь колись, пашіли жаром,
Тепер, мов Фенікс, щоби знов повстали із пожарів.
ID:
855799
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 24.11.2019 22:46:45
© дата внесення змiн: 24.11.2019 22:46:45
автор: Володимир Науменко
Вкажіть причину вашої скарги
|