На ранок, попри те, що жінка проспала лише три години, Соул прокинулася бадьорою та сповненою дивного відчуття. Вона не знала, що на неї так повпливало: чи вчорашня сповідь своєму нотатнику, чи потроху усвідомлення того що далеко не все так погано, як здається на перший погляд. З чудовим настроєм вона зібралася на роботу, звісно її нотатник був присутній у неї в класичній матовій сумочці чорного кольору. Для неї чорний колір асоціювався з вишуканістю, елегантністю, безмежністю безмісячного зоряного неба яке так заспокоювало жінку.
Її робота заключалася в тому, щоб готувати документи для злиття бізнесових гігантів. Для когось це видається нудним, але для Соул шелест цупкого паперу та розуміння що вона - маленька деталь яка допомагає громіздким конгломератам створювати нові об’єднання було таким самим, коли дитині дають найбажаніший подарунок на Різдво. Клопітка робота її та команди, купа перечитаних законів та ругулювань, сотні правок і виправлень, а в результаті лише маленькі два підписи і Машина розпочинає рух вперед. А сама жінка є однією з ключових деталей які змушують бізнес грати за правилами. Поза межами роботи, вона перетворювалася на звичайну людину з проблемами, тривогами, страхами і відчуттям самотності. Все, як і всіх. Ти живеш з собою і як би не намагався ти присутній всюди.
Після непростого робочого дня, вона не хотіла повертатися до квартири настільки рано. Соул хотіла поспостерігати за оточенням, зробити записи, подумати. Вечір обіцяв бути теплим з нотками легкого вітерця. Вона прогулювалася галасливими тротуарами, де дітлахи ганяли, ніби спортивні машини, дорослі та підлітки ховалися за екранами. Її знову привабив запах свіжих булочок з вишнями та корицею, але їх вона хотіла з’їсти на десерт. Тепер її шлунок хотів чогось легкого та невимушеного. Повільною ходою жінка наблизилася до кав’ярні-бару де було досить людно. Це було якраз те місце куди вона вперше піддалася спокусі з’їсти ті дві булочки. Попри те що людей було більше, ніж зазвичай, адже сьогодні середина робочого тижня, їй пощастило сісти біля вікна, де можна було побачити безкоштовний сеанс «живого кіно» і це її потішило. Мила офіціантка принесла воду в невеличкому глеку і меню. Через декілька хвилин підійшла офіціантка і спитала чи готова вона замовляти. Соул замовила вафлі з манго та м’ятою та манговим соусом і каву з кокосовим молоком. Після того як їй принесли замовлення, її відчуття отримали справжній шок. Куштуючи страву, кожен шматок вафлі танув у роті, манго давало солодкість, а м’ята приємну прохолоду що створювало чудовий симбіоз смаків у роті. Жінка не поспішала, смакувала всі складові повільно, без поспіху. Це був релакс у дрібницях, їх потрібно відчувати. Поки вона їла, Соул записувала всі свої емоційні поштовхи. Поза межами вікна і надалі неспішно прогулювалися жителі. Металево-бетонно- скляні хмарочоси чудово вписувалися в екстер’єр міста посеред яких заховалися затишні ресторани, бари і кав’ярні. Величезні будівлі, ніби старші брати захищали своїх менших родичів.
Допивши каву, вона оплатила рахунок, взяла випічку to go та попрямувала до парку. Приємна прохолода весняного вечора огортала її тіло. Жінка була в стані спокою. Давно такого не було. Примостившись на лавку, вона розгорнула нотатник і записала: «Вже давно я не відчувала спокою, гармонії в собі. Це місто на мене так впливає чи то я сама?» Гарний почерк виводив букви і перечитувати стало ще приємніше. Краєм вуха вона почула гучні голоси. Знайшовши джерело звуків, Соул прислухалася ретельніше. То були квіткар та простий нічим непримітний чоловік в робочому комбінезоні, сірій футболці та кросівках. Чоловік просив продавця продати букет білих гортензій, ніжно рожевих лілій та зелені. Квіткар не хотів віддавати букет, бо робочому не вистачало декількох доларів. Той просив продати йому букет і сказав, що гроші принесе завтра. Продавець, звісна річ, не повірив чоловікові. Тоді робітник зняв із зап’ястя годинник і протягнув флористу.
- Я завтра повернуся і принесу гроші, - промовив чоловік у комбінезоні.
Квіткар глянув на простягнуту річ, трохи подумав, але прийняв пропозицію. Соул спостерігала за дійством і їй стало цікаво. Коли чоловік пройшов повз неї, вона підвелася і наздогнала робітника з прекрасним букетом квітів що явно утворив легкий дисонанс.
- Перепрошую, не підкажете котра година? Мій мобільний розрядився, а годинник не ношу.
Чоловік у темному комбінезоні інстинктивно глянув на ліву руку та його годинника не було. Тоді він дістав з кишені мобільний і промовив:
- Чверть на восьму.
- Дякую, - відповіла Соул. - Букет просто чудовий.
- Це для дружини. Доволі часто я роблю дрібниці, щоб вона ніколи не забувала що значить для мене. Вона ніколи не зможе передбачити коли то станеться ще раз. Моя дружина ніколи не каже «дякую». Але ви б бачили її посмішку і злегка вологі очі - це більше, ніж слова.
Він чемно попрощався і поспішив додому. А Соул відкрила свої записи і продовжила писати.
«Квіти для жінки - це ковток свіжого повітря серед рутини буднів. Це доказ того що нею захоплюються. А коли чоловік дарує квіти просто, бо він так захотів, в очах жінки її коханий перетворюється на супергероя, адже він зміг доторкнутися до серця, зробив так, щоб вона посміхнулася. Будьте певні жінка таке запам’ятає на довгий час. Нехай будуть сварки, але навіть у моменти злості вона згадуватиме ті квіти, що їй подарували без приводу і вона сховає свої шипи. В цьому є слабкість і сила водночас. Це завжди приємно».
Вона закрила нотатник і попрямувала в бік свого дому, та Соул не помітила одного - за нею спостерігав чоловік в темно-синьому костюмі в білій сорочці з розстібнутими двома ґудзиками без краватки.
ID:
878279
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 02.06.2020 11:27:26
© дата внесення змiн: 02.06.2020 12:17:10
автор: Black/Soul
Вкажіть причину вашої скарги
|