Донбас… Війна… Невидима навала…
Й невидимий для ока дивний фронт.
Там сепарня бійців наших здавала,
Поки вони зайшли… в аеропорт.
Це ДАП, де особливе поле бою,
Де в склепі вже, але іще живі,
Озброєні синівською любов’ю,
І «Калашами». Хай і не нові…
Навколо нього розгулялось пекло.
Крізь дим, вогонь, де смерть життя пила.
Бійці ж стояли й душами не терпли,
Бо особлива в них любов жила.
Вони стояли й боронили волю,
Бетон і справа, й зліва, і вгорі,
Й металися над ними їхні долі,
І плакали, як хтось уже горів.
Вони стояли й знали, що загинуть,
Проти «братів» стояли… Ні, катів!
Де ДАП стояв, там виросла могила
З бетону і живих юнацьких тіл…
Земля під ними кровію полита…
Весна щороку скапує сльозу…
Сніги лягають на бетонні плити –
Всі пам’ятає кіборгів – грозу…
16.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).