Доброго дня, Українці!
Було натхнення написати вірша для тих, хто намагається достукатися до пошкодженого мозку москалів. Вийшло так:
Вони глухі, вони не чують...
В своєму світі десь мандрують...
В них в голові не мізки - вата,
Якої, в біса, забагато...
Їм хочеш ти відкрити очі,
Щоб зрозуміли наші ночі...
Той жах і відчай, лють і страх,
Життєвим планам - стоп чи крах...
Спочатку душу ти вкладаєш,
Про цю війну розповідаєш -
Світлина, відео, стаття,
Історій купу про життя...
Але глухі, як вух не мають,
Сліпі, неначе не вбачають...
Вражає, як промили мізки,
Та "засадили там берізки"...
І поки там кущі буяють,
Солдати їх у нас гуляють...
Вони, як зомбі, йдуть до цілі,
Мов з лісу орки здичавілі.
Ми б'ємо їх, складаєм в пачки,
Ми відбираєм їхні "тачки".
Ми "мочимо їх у сортирах",
В полях, в лісах, та "на квартирах"...
А ця орда все лізе далі,
Ми ж палим їх, як на мангалі.
Вони дурні... І їх багато...
Та скоро буде наше свято!
Ми переможем цю навалу,
Ми розберемо всі завали,
Збудуєм нове, ще гарніше,
І буде спокій, мир і тиша.
А ти забий, тебе не чують,
Вони постійно десь воюють...
Люби своїх, люби країну,
І розмовляй на солов'їній.
ID:
942435
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 15.03.2022 13:17:43
© дата внесення змiн: 15.03.2022 22:19:00
автор: jogasan
Вкажіть причину вашої скарги
|
