І знову чорна пелена,
Як та, що застилає очі.
Миттєво іскри поглина,
Пожадливо, по-вовчи.
В пітьмі розтала далечінь,
Хтось зоренята наполохав,
Відрікся місяць володінь —
Могла їх викрасти й Солоха.
Тривога піниться, росте.
Здається, що у тім такого,
Коли над головою склеп
Нараз навис льодовиково.
Кричи хоч криком в темноту:
—Ні, не гасіть вівтар небесний!
Що ж, розмалюю пустоту
У кольори сама. Словесно.
І соняхами спалахне
Пітьма вечірнього безмір’я,
Косматий місяць муліне
Розшиє в нім жар-птиці пір’я.
А замість тінявих примар--
Птахи барвисті в леті схилом.
…Якби ж писать ще мала дар
Марії Приймаченко стилем.
Дякую, друзі, за Ваші експромти-продовження.
Я теж вирішили завершити недосказане.
Хай ляжуть ясні кольори словами на папері,
Всміхнеться місяць всім згори, відчинить нічка двері
Станцюють зорі свій танок, засвітять оксамитом,
І ляже в кольорах вінок, дарований нам літом...
Чудова поезія Валечко!!! Нехай твоє життя буде лише в кольорах, щастя та любові, сонечко!!!!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово, дай Боже Вам сил розмалвати пустоту, кольори самій, словесно.
Хай з під Вашого пера завжди виринають такі чудові слова, які складуються в такі прекрасні рядочки.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І тільки так триматися, Валентино! 
