Збулося давнє це пророцтво
Де я, вигнанець темноти,
Раптово прагну так щосили
Лиш біля тебе світ знайти.
Та раптом ти — немов безжальна,
Зламала мур моїх оков,
Я підкорився мимоволі,
В твоїх очах знайшов любов.
Як промінь сонця в млі осінній,
Як перший сніг у забутті,
Ти стала піснею, що лине,
Що розквітає у житті.
Де кожен крок веде в безодню,
Де тіні ширяться кругом,
Твій голос — музика прозора,
Що світ наповнює теплом.
Цей бій програв я без надії,
І все ж, мов світло у пітьмі,
Ти в серці оселилась вічно,
І я знайшов себе в тобі.
Тепер, мов божевільний мрійник,
Чекаю слів з твоїх листів,
Шукаю погляд твій у людях,
Всі дні без тебе — наче мить.
.
