Так життя розпорядилось,
Що прийшлось тікати
(Ой як дуже не хотілось)
Із своєї хати.
У Дніпрі дівча з Донбасу .
Тут її й родина.
Настю люблять, без прикраси
І талант дівчини.
Голос ллється на бульварі,
Дзвінко та чарівно.
Мама сльози витирає:
"Донечко ти рідна,
Як хотіла, щоб навчалась,
Щоб збулись бажання.
Щоб було в країні мирно
І прийшло кохання .
Щоб в своїй домівці рідній
Ти пісні співала.
Щоб у рідних, рідних стінах
Горя ти не знала."
