Багряніють заквітчані флокси,
Гай дрімає в обіймах снаги.
Бурштинові, смарагдові роси,
У пелюстках тремтять від ваги.
Зачепились в колючках троянди,
Наче перли... рясні неземні.
У листочках, як цвіт порцеляни,
Зачаровують душу мені.
Наче зорі зі сну... - діаманти,
Сині – сині, як хмарки вгорі.
Острівочком край лави лаванди,
Світять сяйвом осінній порі.
Не пущу в своє серденько осінь,
Не пущу в свою душу здалік.
Голубіє на обрії просинь,
Запрошу, я її... на поріг.
