За власне щастя до останнього борись!
За щастя, що душа нестримано жадає,
Його невпинно, наполегливо благає:
«Бодай на мить мені ти, щастя, появись!»
За власне щастя до останнього борись!
За те, на що свої надії покладаєш,
Які дбайливо в серденьку плекаєш,
Щоб втілились в життя. Лиш їх не смій зректись!
За власне щастя до останнього борись!
Ніколи ти собі не відмовляй у ньому
І навіть вже тоді, як відчуваєш втому,
А мужності, терпіння й сили наберись!
За власне щастя до останнього борись!
Його собі дай змогу добре розпізнати,
Аби ніхто не міг на шляху в тебе стати.
Ти тільки більше з тим ніколи не барись.
За власне щастя до останнього борись,
Невдачі всі в минулому навік лишивши
Й упевнено удалу доленьку творивши,
А потім врешті їй слухняно підкорись!
За власне щастя до останнього борись,
Зважаючи на всі життєвії дрібниці,
Аби, бува, ураз не скоїти дурниці,
Щоб нею, мов вогнем, тобі не обпектись!
За власне щастя до останнього борись!
Борись за нього ти, що стане мочі!
Поглянь сміливо небезпеці в очі
І міцно за свою соломинку схопись!
За власне щастя до останнього борись,
Аби життя відчути справжню насолоду,
Зануритись у неї, мов в святую воду,
І, внутрішньо зцілившись, гордо оновись!
Євген Ковальчук, 25. 10. 2017