До 300-ліття з Дня народин
українського світоча Г. С. СКОВОРОДИ
Славетний українець Григорій Савич СКОВОРОДА –
філософ, богослов, поет, прозаїк, педагог, композитор і виконавець літургійної музики, оперний альт, аскет, мандрівник. Народився він 3 грудня 1722 р. у сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в звичайній козацькій сім'ї, відійшов у засвіти 9 листопада 1794 р. в Іванівці на Харківщині. Мова його творів: слов'яноруська, староукраїнська, латинська, зрозуміла й нині.
Мислителя Г.С. Сковороду по праву вважають фундатором української філосософської школи...
ЗУСТРІЧ із Н Е В Л О В И М И М СВІТОМ!?
(П О Е М А)
Я знав давно Сковороду –
ще із років студентства,
попри режимного фразерства,
т а к, знав, що якось – обведу.
Хоча його й не викладали, –
лякалися і обминали?
А іншим нас усіх довбали:
Це – більшовизм і комунізм,
Це – і марксизм, і ленінізм...
Та удалось мені сходити
у «Сад бжественних пісень»,
який не вийшло в них спалити
і заучить із тих віршень:
«Всякому місту – звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум».
В «город» не хотів – багатий,
на полях у нього – хата:
«Гей, поля, поля зелені…
То яка ж та слава нині?…»
Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!
Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які
у дібров сих і гайків»!
Талант із роду – унікальний,
у всьому він є шедевральний:
філософ-містик як сакральний,
поет і богослов, та ритор
і педагог він, й композитор,
бо літургію теж складав,
і сам почасти також грав,
як і на скрипці, й на бандурі
у радості і у зажурі,
на гуслях також і на флейті,
пальці його куди простерті.
Альт в операх і літургіях,
хоча не мав на них надії,
бо не бажав придворним бути,
у їхню дудку щоби дути.
Прагнув по світу – походити,
і с в і т самому, щоб зловити!
«Чи велика в тобі міра,
Треба зрозуміти.
Булава і скіпетр сяє,
Рано вставши, – слава злая,
Серце сповнене тривоги,
Руки зв'язані і ноги,
Як минути сіті?
Нині п'яна скаче воля,
Рано вставши – марна доля».
Російське має зазіхання,
у них це завжди – без вагання.
Але ж вкраїнський він – ментально
і від народження – сакрально!
Філософ мандрівний країни
доходив словом до родини,
для кріпаків лишався братом,
а інколи – то навіть й сватом.
Казав завжди про «сродну працю»,
що д у х людини звеселяє,
про «насолоду» її дбає.
Ти молодий – їж холодніше,
якщо старий – вживай тепліше,
щоби вологи було більше.
Не пий горілку ти із м’ясом,
(не знаю, чи були – ковбаси)?
А людське щастя – в праці, в «сродні»,
не загалóм, а лиш – «природні».
Давав поради вельми м у д р і
яко розумцям, так і дурням.
«Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Непорочність — ось тобі броня,
А невинність — крем'яна стіна.
Щит, меч і шолом — буде тобі бог.
Світе, світе безпорадний,
Вся надія — угорі,
Маєш сумнів — то нещадний
Вихор розмете на прі».
«Бери вершину і матимеш середину».
«З видимого пізнавай невидиме».
Усі п о р ад и – не на вадах,
це ж а к а д е м і я – у мандрах!:
«Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…»
Він описав тоді суспільство,
усе наявне в нім насильство,
і гендлярство його й блюзнірство,
яко і приязнь, так й презирство:
«Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені».
Святість життя полягає в робленні добра людям. Г.Сковорода
Задумавсь я: він є читальним,
у давніх текстах - актуальним?
Тому, що м и с л і ті – сучасні,
в новім столітті теж на часі!
«ЗА УКРАЇНУ-НЕ ВМИРАТИ, А ВБИВАТИ». Г. С. Сковорода.
«Україну все ховають вороги закляті,
А козаки вже відродились майже в кожній хаті.
Хай лютує ворожина, вітер дме зустрічний.
Пам'ятай, сусід північний – ворог наш одвічний.
Насаджав він козачків засланих у владу.
Треба бити ворогів з переду та с заду.
Щоб народу страшна лють курв тих зустрічала,
Щоб у них по під ногами скрізь земля палала.
Хлопців били,та за крати,щоб нас налякати?
Ви міркуйте, як втікати з нашої Хати.
Патріотів не злякати! Кайся курво,кайся!
Гнів народу підпалили, тепер начувайся».
Він Сфінкс іще той непізнаний,
бо до кінця так й неузнаний?
Живе в легендах й переказах,
новостарих дороговказах!
Митці, письменники завзяті
взялись його ушанувати:
створили фільми і романи,
пісні, поеми, п’єси, драми
без усілякої самоомани.
Хотів також – до вшанування,
і взяв перо я без вагання,
твіримно прагнув до поеми
й зібрав осінні х р и з а н т е м и!...
Академік Валентин В.БУГРИМ, доктор філософії, неомислитель постнауки, письменник. 25 жовтня 2022 р. Україна.
Post de-factum: Сто раз я їхав по дорозі,
Чорнухи бачив ув окрузі,
де народився геній думки,
звідкіль містерії чаклунки
і слова вільного польоти
летять крізь вікна і ворота
до українців-патріотів –
крізь ворогів та їхні дзоти
дають захисникам наснаги –
їм більшої іще відваги!
Бо сам – він родом із козацтва,
вільно-сміливого-то братства,
хто рідну землю боронив,
її врагами не бруднив!
Побутувала легенда, ніби-то сама «вража-мати», цариця Катерина II, яка багато чула про Григорія Сковороду, через свого прислужника, князя Григорія Потьомкіна передала йому запрошення на посаду придворного філософа. На це Сковорода, який сидів із флейтою на узбіччі дороги і пас овець господареві, в якого на той час проживав, начебто відповів:
Перекажіть матінці цариці, що я не покину вітчизни: мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця.
Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней…
Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись зворотно, або напевно мусить здійснитися сподіване. Г. Сковорода.
А світ хотів його «зловити»,
може, щоби благословити?
Бо вірив в Бога він й Природу,
хоча не завжди давав згоду,
бо закликав с е б е шукати,
а Бога лиш тоді пізнати.
Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є найкращим з усіх творінь. Г.Сковорода
Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі. Г.Сковорода
Вірити в Бога не значить – вірити в Його існування, а значить – віддатися Йому та жити за Його законом. Г.Сковорода
Та не хотів він, щоб з л о в и т и с ь,
прагнув свободою нажитись
у полі, у селі, у хаті,
де був найбільше він б а г а т и й!
Світлина: Igor Turzh
... Все це в музеї можна відчувати
й Сковороду по-новому пізнати!?... В.Б.
Світлина Володимира Андрущенка. 29.04.2021 р.
Використано уривки з творів: Г.С.Сковорода. Збірка «Сад божественних пісень». Джерело: https://books.google.com.ua/books/about/ (...);
Григорій Сковорода. ВІРШІ, ПІСНІ, БАЙКИ. САД БОЖЕСТВЕННЫХ ПЂСНЕЙ, ПРОЗЯБШІЙ ИЗ ЗЕРН СВЯЩЕННАГО ПИСАНІЯ // Повне зібрання творів: У 2-х т.-К.: Наукова думка, 1973.-Т. 1.-С. 60-90.
ID:
967357
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.12.2022 21:18:22
© дата внесення змiн: 03.12.2022 21:18:22
автор: Зореслав Благомирів
Вкажіть причину вашої скарги
|
