У лісі, зайцем, "сто раз в день"
Вовк "грів" стабільно свій "пруте́нь".
Де зловить - там його "кохає",
Той терпить, бідний, лиш зітхає...
Процес цей зайцю "накіпів",
Піти до лева він рішив.
Щоб справедливості почути,
До суду вовка притягнути.
Лев зайця вислухав уважно,
Повів він гривою поважно,
Суд наказав в цей день збирати,
Та справу зайця розглядати.
Зібрались всі, хто в лісі жив,
І хто на це не "положив".
На суд і вовка запросили
Та перед левом посадили.
- Скажи-но, вовче, в чому справа?
За що вухатому затрава?
Чому його постійно "любиш"?
Життя і нерви зайцю губиш?
- Не можу цьому ради дати,
До нього потяг вгамувати...
Як тільки бачу його хвіст,
"Пруте́нь" одразу йде у ріст.
Його не їм, хоча це норма,
Мене хвилюють його форми -
Такі пухнасті і м'якенькі...
А лапки задні...Кайф!... Кругленькі...
Його не б'ю, не їм, не мучу,
Його постійно просто хочу.
Така до нього слабкість є,
Мені спокою не дає...
На зайця глянув романтично,
Хоча по-правжньому - цинічно,
Бо то була вистава леву,
І для левиці - королеви.
Подумав лев якусь хвилину,
Прошепотів він щось дружині.
Порадились... І він промовив:
- Такий вердикт я заготовив:
Тебе ми, вовче, зрозуміли,
З вухатим також говорили.
Повторювати вже не потрібно
Інтимні сцени ті, огидні.
Я, врахувавши, цей ньюанс.
Даю обом такий от шанс:
Щоб ти від зайця відвикав,
І ти вухатий не страждав,
Для цього можеш лиш раз в день,
Законно "гріти" свій "пруте́нь".
А ти, вухань, таке роби:
Журнал і ручку заведи,
Один раз в день тебе він "вжарить",
І в той день більше не кошмарить,
А ти в журналі це фіксуй,
І цілий день собі працюй.
До тебе з часом охолоне,
І звільнешся з цього "полону".
Ось так ми рішимо питання
Його нестримного бажання!
На тому суд він завершив,
Надію в зайці зародив.
Всі знову взялися за справи,
Немов і суду не бувало.
Ось день наступний народився,
Вухань по лісі "покотився".
Біжить, а вовк його - стопе!
Зловив, підм'яв і вже "товче".
Зробив, здихнув. Вухань відмітив,
В журналі позначку намітив.
Журнал закрив, і - глибше в ліс,
Щось бурмоча собі під ніс.
Пробігав близько півгодини,
Провідав декого з родини,
Як знову, вовк його підм'яв,
І все спочатку розпочав.
- Стій! Зачекай, було ж сьогодні!
Що лев казав? Ти що не згодний?
- Все добре, згодний. Не шипи,
В журнал, на завтра запиши.
І так було за день раз вісім,
Коли бродив той заєць лісом.
В журнал "на хрестик" відмічав,
А вовк тим часом не скучав.
Пройшов так тиждень. Лев гуляє.
У лісі зайця зустрічає:
- Як справи, вуханю? Вже краще?
Не мучить тебе той, пропащий?
- Та де там краще, ледве хожу,
Журнал, напевно, п'ятий ношу.
Мене "кохають", як "кохали"
З журналом праці лиш додали...
ID:
976898
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.03.2023 15:09:35
© дата внесення змiн: 13.03.2023 15:09:35
автор: jogasan
Вкажіть причину вашої скарги
|
