_____Знакові віхи
« Не кожне поле можна перейти...»
Перифраз
І
Ось-ось і я почую тулумбас
на фініші земної веремії
відлуннями і віри, і надії,
і божої любові... плине час
і невмолимо віддаляє нас
від кожної урочої події,
і наближає... віру – буде мир,
і є надія – буде перемога,
бо є любов і сила духу Бога –
як і було, і буде до тих пір,
допоки є до недосяжних зір
у кожного його одна дорога.
ІІ
Життя не повертається назад
ані в кінці, ані на повороті...
зупинки є, але душа із плоті
не поспішає вирватися в ад
або у рай... бо їй іще охота
як і раніше бачити ясну
за обріями пору весняну
і сині небеса у позолоті,
коли сіяє сонце угорі,
зоріє день і знову до зорі
кує зозуля на високій ноті.
ІІІ
Усе це розтає у далині...
у пам’яті – лише окремі дні
і миті, як неповторимі віхи
удачі, щастя, успіху, утіхи...
................................................
а є лише оглядини одні
як вічна данина самотині,
коли душі буває не до сміху
у покаянні... у часи нічні,
коли перепадає на горіхи
за те, що не убитий на війні.
Не перекручуйте, я говорила не про дідів. Хоча аналогію з японцями проводила. Мабуть, перегнула палицю. Емоції . Та ні, те відчуття провини не для Вас. І не для мене. Час поставить все на свої місця .
Не зрозуміла лиш останнього рядка. Зовсім .
Гарні роздуми! Життєво... 
