Вірші неначе балачки
В кімнаті де немає світла,
Ні сліз, ні посмішок не видно,
Чому ж чипляють, як гачки,
Прості слова на паперці,
Майстерно вдягнені у рими,
Немов хто гримає дверима
І душі щимлять як синці,
Й хитають кам'яні серця,
Льоди розтоплюють метрові,
Пускають лютий струм по крові,
Хоч і не бачимо митця...
Що в них таке, чого нема
У кинутому очі в очі,
Чому вони такі пророчі,
Чому не сказані дарма...
Хто зна... А я вертаюсь знов
У ту затемнену кімнату,
В якій для мене так багато...,
Яка є мій коштовний схов.