Іноді вірш скидається на неприступну фортецю,
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих класиків,
І знову на штурм під звуки військової музики,
І знову у відступ з побитими вщент кірасами.
Небо чорніє від диму, заходиться грозами,
Слова виглядають з бійниць загартовані смертю,
А краєвид обростає осінньою метаморфозою,
Фортеця ж стоїть, і стоять бастіони уперто.
Генерал розуміє — в цій битві йому не виграти,
Жаль, стільки слів полягло, під ворожими стрілами й списами...
Він кидає погляд на пагорб, сумний та приречений,
Залишаючи вірш, що ніколи не буде написаний.
01.12.2024
