Мені наснилася вона,
у чорному одязі ,печаль,
і постать вся її сумна,
а в руках блищить кришталь.
І знаю я що це- душа,
в її руках моя ,тендітна,
а печаль йде не спіша,
все менше і менше стає помітна...
І відчуття у мене є,
що як вона розтане в хмарах,
кришталь ту скине й розіб'є,
та вороном злетить,примара!
Куди ж поділася сестра,
де радість в білій одежині?
Їй той кришталь нести пора,
душа моя цінніш перлини...
Хіба не ради неї жив,
Хіба вона- не ради мене?
Я б з радістю, повік, дружив,
я б їй довірив сокровенне!..
Печаль і радість: дві сестри,
моя душа, мов іграшкова,
одній поплач, іншій сльозину зітри,
обом служить вона готова...
