Ой котилося життя згори в полонину,
Зачепилось по дорозі за терновий кущ.
Пролетіло двадцять літ за одну годину,
Якщо обертом земля, то очі заплющ.
Листя терен поскидав, ягоди обсипались,
А колючки невтримають тіло молоде.
Десь внизу вуста дівочі вітерцем покликали,
Життя рветься до любові, бо тут пропаде.
Навіть зорі серед неба йому посміхалися,
Юність сяє, мов сестриця їхня унизу.
Десь дві долі у садочку тихо обіймаються,
Метеором срібний місяць упустив сльозу.
19.01.25р. Олександр Степан.
