Мої п'ятнадцять душ пливли повітрям,
Крізь скелі між таємних гротів чар,
Потоками гірськими до подвір'я,
Де їх чекав підземних духів цар.
Він здалеку відчув мою присутність,
Згадав, що вже колись таке було,
Володарем він був, найбільш могутнім,
Того, що люди називають "зло".
Його давно всі битви відгриміли,
Не лишивши нікого з ворогів,
У світі не водилось більше сили,
Ніж та, котрою цар той володів.
Задумливо вогнем палахкотів він,
З величних сталагмітів плавив трон,
Обрав на зустріч не занадто гнівні
Із безлічі своїх парадних форм.
Торкнулися ми вістрями вібрацій,
Було це дуже дивне відчуття –
В мені він зовсім ворога не бачив!
І битися бажання втратив я…
Дивилися крізь мене його очі,
З усіх боків і зсередини теж,
Я бачив – ідеали найдорожчі,
У нас хоч різні, але схожі все ж.
Жорстокі вбивства – справедлива помста,
Обман і підлість – тактика війни,
Зазнав колись також він віроломства
І досі бачив ще жахливі сни.
І ось коли розчулені ридали
У каятті мої п'ятнадцять душ,
Коли мої усі бар'єри пали,
Бо я бажав розкритися чимдуж..
У мить людському оку непомітну,
Під час його смертельного стрибка,
Шістнадцята – всадила йому піку,
З небесного вогню свого клинка!
І тихими підземними морями,
В магічнім сяйві стародавніх чар,
Пливуть тепер задумливо рядами
Сімнадцять душ – довічний мій кошмар.
Текст мій https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014919, відео згенеровано за допомогою Suno, Genmo і Clipchamp.
