Присвячую Р.Кіплінгу
Я б залюбки зробив привал
На схрещенні рядків,
Ще довго йти, де не бував,
А кроки не легкі,
Не з тих я, зайве хто несе,
Не взяв і забуття,
І з кожним кроком важче все
Торбина із буттям,
А от що пам”ять збереже,
Що кинути мені?
Що під замком стомилось вже,
А що давно на дні?
, Як відпочину, - знов у путь,
Я ж гостем тут, і ось
Я накажу собі: Забудь
Все те, що не вдалось,
Не прикидайся мудрецем,
Що тягне знань горби,
Та висмикни кінець кінцем
Із серця ніж тупий,
І від того”, що про запас
Тримав, та термін сплив,
Себе звільнити саме час,
Негайно, - ще ж коли?..
Не підбирати вже узбіч
Ні речі, ні думки,
Ті, що зберіг того опріч,
Й без того нелегкі,
Листи, чернетки, міражи,
Що муляють плече, -
Від них, як швидко не біжи,
Все рівно не втечеш,
Дорога хоч там як, одна, -
Нестримна течія,
Своє отримаю сповна
З останнім кроком я.
Переклав своє 2013-го...
Так знайомо. Купа ідей, чернеток, незакінчених творів. Якось собі перед собою соромно. Наче зрадила себе вчорашню.
Ритм цікавий. Коли відчуєте його в моєму наступному творі - це буде не плагіат, це таємна робота підсвідомості.
ВІрш гарнии. Пролетіла вся молодість з кожним рядком.
і дісно навіщо тягнути тои тягар в маибутнє. "Листи, чернетки. міражі"
Живи сьогоденням. Описуи красу сьогоднішніх днів, а вже потомки якщо захочуть будуть сортувати і тягнути далі або залишити.
