Якби промовив бог із хмари:
«Вона твоя – бери навік;
Її краси не згаснуть чари,
Забудь із нею часу лік.
Як добрий пастир для отари,
Для жінки будеш, чоловік!»,
То відповідь була б: «Сатано!
Господь інакше заповів:
Для нагороди ще зарано,
Та й та – самий церковний спів;
Молитва, прощення й страждання,
І гнів, і заздрість, і пиха,
А ще – даремні поривання,
Жахлива смерть, людські змагання
І праця вічна та суха –
Лиш це земне, лиш це від бога,
Все інше – зваблення чортів;
Й тобі надовго неспромога
Змінити те, що не творив.
Лице прекрасне, громи з неба –
Сховати погань ти мастак,
Та я, лукавче, не простак.
Піди; мені цього не треба».
Мовчання мить, аж ось: «Дурак!»
