О, Смерть! чорна непроникна завіса
Навколо тебе і майбутнього;
Очі не здатні бачити, розум не здатен осягнути
Цю містичну долю.
Цей мозок, який зараз шукає варіанти
То зі зростаючою надією, то з похмурим страхом;
Це серце зі всіма мінливими відтінками,
Які несуть минущі пристрасті -
Ця дивна побудова людської форми,
В якій вирують невзаємні жадання,
Ці мозок і серце, і чудова форма
Все повинно однаково зруйнуватися.
Ця пульсуюча кров зупинить свій потік;
Груба битва зі смертю закінчиться; на щоку
Ляже тьмяність і звучний язик
Забуде як говорити.
Мене візьме могила; земля накриє зверху
Холодні мертві кінцівки і землисте обличчя;
Але де, О Природо, де буде
Постійна обитель душі?
Чи буде вона жити? Хоча її світло
Повинне сяяти, доки тіло не зруйнується;
Потім, коли воск життя витратиться,
Чи горітиме свічка й далі?
О протистоячий цьому мозок, безсилий
подолати могутню тайну;
В пітьмі, боячись невідомого, він чекає
звичайної долі, померти.
Walt Whitman Time to Come
O, Death! a black and pierceless pall
Hangs round thee, and the future state;
No eye may see, no mind may grasp
That mystery of fate.
This brain, which now alternate throbs
With swelling hope and gloomy fear;
This heart, with all the changing hues,
That mortal passions bear—
This curious frame of human mould,
Where unrequited cravings play,
This brain, and heart, and wondrous form
Must all alike decay.
The leaping blood will stop its flow;
The hoarse death-struggle pass; the cheek
Lay bloomless, and the liquid tongue
Will then forget to speak.
The grave will take me; earth will close
O’er cold dull limbs and ashy face;
But where, O, Nature, where shall be
The soul’s abiding place?
Will it e’en live? For though its light
Must shine till from the body torn;
Then, when the oil of life is spent,
Still shall the taper burn?
O, powerless is this struggling brain
To rend the mighty mystery;
In dark, uncertain awe it waits
The common doom, to die.
Walt Whitman і я
дякуємо Вам що оживляєте для українців
навіть такі сумні рядки
коли віск життя витратиться,
Чи горітиме свічка й далі?
Дякуючи Вам - горить далі
is this brain
To rend the mighty mystery;
In dark, uncertain awe it waits
The common doom, to die.
O, Nature, where shall be
The soul’s abiding place?
Will it e’en live?
Не оживляю, живу з ним. У 22 роки випадково зустріла друга для всіх, потребуючих друга, в бібліотеці і, відтоді він йде поряд. Сподіваюся - до останнього дня.
Камраде! Це не книга;
Хто торкається її, торкається людини;
(Це ніч? Хіба ми тут одні?)
Я той, хто тримає тебе і кого тримаєш ти
Не оживляю, живу з ним. У 22 роки випадково зустріла друга для всіх, потребуючих друга, в бібліотеці і, відтоді він йде поряд. Сподіваюся - до останнього дня.
на стільки все відповідно, що важко висказати свою думку з цього приводу. Гарний переклад. 
