А дощ–відчайдуха
Все падав,- поеми розказував,
І несамовито лизав хідники.
І все, що не сірим було, -
Густо сірим колОром намазував.
Як ніби від пензля...
З чиєїсь легкої руки.
І осінь у ретро-часах
Не ридала – шалено сміялася.
В істериці билася,
Листя трусила з гілок.
На безліч аморфних шматків
Об асфальт, ніби скло, розпадалася.
Трусила з померлого квіту гарячий останній пилок.
Лиш грому розкати
У всій звуковій какафонії
Лунали востаннє –
Чекали самої Весни.
І осінь старенька забилась
В щорічній холодній агонії
Згорнулась в клубок,
Щоб побачити вранішні сни.
супер!!!!!!!!!
