Зростала, тату, я без тебе.
Ось так вже склалося життя...
Про це балакати б не треба.
Ти знав, що я твоє дитя.
Хтось мріяв мати подарунки,
Ялинку ждав під Новий Рік,
А я тримала твої руки,
Щоб ти був поряд, щоб не втік.
Сама росла, як пташеня те,
Раптово випавше з гнізда.
За все хваталась, щоб піднятись,
Не підхватила щоб біда.
Тобі спасибі: не цурався,
Коли потрібно це було,
Ти з неба птахом вмить з'являвся
І підставляв своє крило.
Тоді не завжди розуміла,
Що в тебе інша вже сім’я,
Можливо, дуже так хотіла,
Щоб в тій сім’ї була і я...
Та ось в журбі твоя могила...
І щиро тут тебе прошу:
«Пробач!.. Віддячити не встигла...
Та в світлій пам’яті ношу.»
Душевний вірш.
Вд душi...
