Коли ми, генетично бездоганні,
Творили світло і любов цвіла,
Ми бачили одне лише кохання,
І навкруг нас – одне добро, без зла.
Пізнання біля коренів розвою
Підважує мірилом небозвід.
Осанна, Дафнісе! Осанна, Хлоє!
Земля б перетворилась на болід,
Овідій би створив метаморфози,
В яких дар слова втратив Богослов,
Творець життя почав писати прозу,
Де панували б свідки ієгов,
Коли б Краса, пізнаючи себе в коханні,
Не пізнавалася б коханням в красоті.
Добро і зло – позаприродні грані
Того, що у природи на меті,–
Того, що ми пізнали і відчули,
Що ми всотали у єднанні душ.
Я цілував тебе і шепотів Катулла,
А ти палала вічністю довкруж.
