Віяв вітер вечоровий,
Сосни ним гойдались,
Потемніли сині гори
В час як ми прощались.
Місяць хмари заслонили,
Мов ховали щастя.
Час спинити ми хотіли,
Нам ще хвилька здасться.
Ледь побачу твої очі
В цім химернім світлі,
Що розлуку нам пророчить,
Що піймає в сіті.
Ѓору місяць ледь торкає,
Наче разом з нею,
Та пізніше покидає,
Лине за зорею.
Наша зустріч ця минає,
Віддалятись мушу.
Смуток серце моє крає
І тривожить душу.
Пригорну тебе ще трішки,
Втішусь поцілунком.
Збережу гірські доріжки
Красним візерунком.
Пам’ятатиму покоси,
Де ми проходжали,
Як великі пишні сосни
Наче нам шептали:
«Бережіть своє кохання,
Будьте ви щасливі!
Хоч бувають розставання,
Будьте терпеливі!»
Застелялись полонини
Любо килимами.
Як гляділи ми з вершини,
Піднеслись серцями.
Аромати трав пахучих
Гори розливали,
А скелясті їхні кручі
Подих тамували.
Бистра вода все шуміла,
Камінь обмивала.
Наша зустріч пролетіла,
Віра утішала,
Що ми будемо ще разом,
Краще в нас майбутнє,
Лиш приходить тільки з часом
Кохання могутнє.
24.02.2011р.