сегодня в 7:37
Як важко нам по
істині любити .
І просто так,за
просто так,добро
комусь зробити.
Як важко без
зайвих барв
привіт сказати.
Й в лиху годину
руку помочі
подати .
Що? Важко?
Ага,ви мовчите.
Хтось скаже це
не ми життя
наше таке .
Життя таке? А
хто його зробив
таким .?
Банальним...
Страшним,а
індоді і злим.
Ми всі герої у
розмові .
Та це не в діях,а
лиш на
слові .
Ми думаєм,що ми
Боги й
безмежна наша
сила .
Та забуваємо,що
я і
ти,всього
лишень
людина.
Ми люди всі,ми
можемо
вмирати.
А можемо й
життя чієсь
забрати .
І зараз на увазі
маю я не
зброю .
Я про слова усі
людські
говорю .
Ми іноді цього не
помічаєм .
Як своїм словом
когось до
смерті
ображаєм .
В віршах я пишу
про
те ,що на душі.
І після цього
справді
легше робиться
мені .
Але мені одному
світ цей
не змінити .
Тож якби цього
не
хотів ,прийдеться
далі
жити.
Прийдеться далі
все в
собі тримати .
Хоча й навчився
вже
образи
забувати .....
