Несе свої води бистра річка далеко за кордони нашої країни. Вона бурхлива. В повінь, її хвилі зносять все живе на своєму шляху. А чи можна взагалі нашу землю назвати країною? Якщо ні, то значить, що нас не можна назвати справжнім українським народом! Справжній народ, котрий цінує надбання своїх предків, ціною свого життя повен добиватися визнання. Так невже ми більше не народ?
З цими думками вже кілька літ не міг розлучитися Михайло. Його старе, але й досі гаряче серце, час від часу несамовито билося в грудях. Йому було боляче споглядати на страждання, які змушений був терпіти його народ. Адже він був одним із небагатьох, кому непроглядна тьма ще не оповила дурманом розум. Щоразу вона накривала собою все більше і більше людей. При здоровому глузді було зрозуміло, що шансів поновити боротьбу не було ніяких. Занадто багато людей було взято в стальні лещата, вирватися з них рідко кому вдавалося...
Михайло полюбляв походжати берегами тієї річки, однак, з кожним роком вона зменшувалася. Її води не були такими бурхливими як колись. Повені вже годі було чекати. Михайло вбачав у цій річці Україну, її народ. Він був виснаженим від тривалої боротьби проти сонця, що яскраво палало вгорі.
Одного разу, Михайло прийшов на звичне місце коло річки, де він частенько полюбляв сидіти й спостерігати за красою природи. Його
погляд був холодним, з очей потекла сльоза.
Він промовив:
"Ми не народ, ми не раса,
Ми вже просто сіра маса..."
Річка всохлась. А та єдина сльоза, впала на те місце, де колись текла вода.
Йшов час, блукаючи темними вулицями, що лише іноді ледве-ледве пронизувалися блідим світлом вогнів. Вони миттєво танули у тінях ОДНОМАНІТНИХ будинків. Сонце палало сильно, ще дужче ніж колись, добре припікаючи їм дахи.
Дивно, але враз сонце згасло. Вогні запалали по-новому, однак, тіні будинків не зникли. Вони й надалі продовжували перешкоджати ясному світінню полум*я....
Раптом, нізвідки, з*явилася гроза, наповши річку водою. Та річка текла не в тому напрямку, змінивши своє звичне русло. Про вогні вже давно всі забули, байдужі стали вони і тіням, і невблаганній річці, що несла свої води, наперекір усьому.
