- Чудес не буває...
- А звідки ти знаєш?
- Так мама казала
щоб жила - як мала, -
"не мріями, доню,
потрібно нам жити
а в свою долоню
серце положити
і нести, як Данко,
світити усім
нехай не залежить
чи добрим, чи злим.
Бо лиш твоє серце
уміє любити,
лиш раз відізветься,
а другий - може вбити...
І те як ти зробиш,
Інакше не буде,
один раз полюбиш
і весь світ забудеш...
Нехай в твоїй долі
не буде місця для смутку
лиш щастя доволі
і ця незабудка...
Хай в голівці твоїй
вона процвітає
пам`ятай це навік
ну а я відлітаю..." -
Слова оці останні
я так запам`ятала
що потім, на світанні
серце з грудей дістала,
і пішла услід...
шукати свого щастя...
Залишився від серця слід...
Тепер прив`язане у мене до зап`ястя
лише щоби світило всім,
простим цим смертним
й ангелам моїм, батькам і друзям...
ВСІМ!
Але КОХАНОМУ передусім...!