Пані осінь – воїн бранець
Вся у золотім багрянці.
- Ти прийшла, мов дивне диво,
Коли вже дозріло жниво.
Ти, немов, ота жар-птиця,
Світла із небес цариця.
Мов вогонь, вся полум’яна,
Немов діва незрівняна.
- Я прийшла з високої гори
Золотої благодатної пори.
Нарядила я калинове гілля,
Кличу всіх вас на весілля.
- Ти, мов чаєчка кигичеш,
Із любов'ю усіх кличеш:
«Йдіть до мене, люди.
Всім вам рада буду,
Бо усіх я вас люблю,
Напою вас, накормлю.
Всіх вас щедро пригощу.
Маю всього, мов дощу.
Всіх вас радо привітаю
І сказати дещо маю.
Хоч я й цариця,
Та не ледащиця.
До сходу вставала,
Ночей не доспала.
Сама жниво жала,
Усього надбала.
Мій посаг багатий –
Царські палати,
Золотий вінець
Дарує мені Отець,
Ще й обручку золоту,
Чудодійну святу.
Обручка чудодійну силу має:
Двох в одно навік єднає.
Я ж дарую вам вісон.
Вірте щиро, це не сон.
А собі лишу багрянець,
Бо стрілець я – воїн бранець».
- Гей музики! Де ж ви, де?
Наречена уже жде.
Нумо, грайте, грайте!
Молодих вітайте!
- Сип же осінь на молодих
Своє золото й багрянець.
І кружляй у обіймах їх
Листопадовий танець.
03.11.2001
Любов Павлюченко
