Ти тримаєш сонце на руках
так незаймано повітря потрапляє
в твої дихальні шляхи і твої легені
стають вагітними ним.
твої руки легкі наче ранні птахи
вони тихо тремтять між
вулицями Відня, коханцями березня
між соло п’яних журалів, піснями неба
звуками дощу та блискавок
Твій мозок усвідомлює як і ти
що мої вірші це всього лише купа
пожмаканого паперу
де присвячені тобі герої цілують
твої вуста, кохають тебе серед ночі
піклуються про тебе й твоє серце
хворіють з тобою
хвилі твого радіоприймача налаштовані
на український ефір:
і я з тобою чуємо тільки звуки і слова:
понтанцюй зі мною, не дивись крізь ці пальці
і я відповідаю на твої безглузді запитання
телефонними дзвінками, в яких давно вже
відбулась кремація метеликів. Я все ще досі
кохаю тебе й твої зламані долею ребра
вагітні повітрям легені і дике серце,
яке важко тримати у холодних долонях
Твій голос бринить немов електронна гітара
і я радію йому як і кожній весняній грозі
люблю тишу, яку даруєш мені коли танцюєш
з примарами минулого
все це стане незаперечним актом вандалізму в
моїх віршах.
