Задивилося Сонечко на маленьких дівчаток та хлопчиків, які весело гралися на галявині. «Які вони чепурні, – думає Сонечко, – і я хочу таким гарним бути». Заходилося сонечко чепуритися: стягло до себе маленькі хмаринки і змайструвало з них віночок. «Та ні, не таке я гарне, як вони» – подумалося Сонечку. Потім зібрало Сонечко ще більше хмаринок і змайструвало з них корону. Але і корона Сонечку не сподобалася. Стягло тоді Сонечко до себе багато-багато хмаринок. Зробило з них великий капелюшок та ще й з вуаллю. «Тепер я справді гарне!», – милується собою Сонечко.
Підлетів до сонечка старий Крук, та й питає:
– Що з тобою сталося, сонечку? Чи ти засмутилося, що хмарками від людей затулилося?
– Та ні! Хотіло я стати гарним-прегарним, от і зробило собі капелюшок із хмар, – відповіло Сонечко.
– Та ти і так гарне! Всі люди тебе люблять. А коли ти хмарами вкриваєшся, – додому розбігаються. Тебе, Сонечко, чекають.
Розігнало тоді Сонечко всі хмарки в різні боки. Знову прибігли на лужок дівчатка та хлопчики, до Сонечка загукали:
– Дякуємо тобі, Сонечко, ти саме краще в світі!
