Зміни в ландшафті
переливаються
восьмибітним кольором
на мій пошрамований лоб
я відчуваю космічний вплив
чогось авторитарного
чорне є чорним,
а червоне червоним,
проте
я абсолютно
не в собі -
я в кожному
з вас
я запитую, що б я міг
зробити
щоб стало краще
для людей
що ходять
до храму
з продірявленими
щелепами
я звик дозволяти
місити
себе як тісто,
але на цей раз
скажу
до побачення
мільйонам облич,
а значить
це прощання
буде із собою
собаки вічності
роздеруть
моє тіло
і воно стане
легким
як цигарковий
дим,
я звільню свою свідомість
від бога,
від диявола,
від продавців
алкоголем,
від поетес
нездатних до самоконтролю
вони всі мерці
і я один із них
адже
словами,
що ріжуть нутро
володіють тільки
мертві за життя
а не живі,
у пеклі
чи раю
і що я міг би зробити
для людей,
що в храмі
гріють ноги
та руки молитвами
в загальному -
нічого:
випустити
їх душі
через
їх розірвані щелепи
і заховати на дні
порожнечі,
щоб нікому з
янголів
до них
діла
не було
а можу просто
розрізати
їхні аорти
і запустити туди холод,
щоб і вони відчули
всю недієздатність
і безвихідність
ситуації,
в яку потрапили,
народившись
у цьому
світі
я людина,
я нижча істота,
я купую
собі
волю
ковтаючи
екскременти
свого бога
я не здатний
на глибокий
роздум,
на глибокі дії
я залишусь на
дні,
в той час
як ви будете
на небі
запалювати свічки
за тих хто ще тут
на землі
святість ваша
засліплює мені очі
я і ходжу
не довіряючи,
адже мої погляди
на закони Всесвіту
згоріли
у вранішній імлі
і я доживу свої останні
дні у самоті,
дихаючи
паркетним пилом
і настінними кораблями,
що везтимуть свій товар
Аїду.
що для мене вічність -
єдина мить,
в обличчя якої важко
потрапити,
відхаркуючи
мокротинням.
