|
Коли сил піднятися немає,
Все скувало безсилля і біль,
Треба встати, хоч що там казала,
І боротися завжди в житті.
Розпач просто захопить зненацька,
Скільки буде образ та незгод,
Та не можна здаватись, не варто
Жити як побажає народ.
Будуть сльози і буде ще відчай,
Ніби гірше в душі не було,
А довкола лише протиріччя,
Мир не наше, чи ніби того...
Як не впасти, коли це вже бездна?
Коли друзі - це і вороги,
Всі закриють і очі, так треба,
І не вступляться проти біди.
Як боротися, книги не варті,
Фільми стали лише про любов...
Б’ють, калічать і душі ламають,
Треба встати, піднятися знов.
Принцип кожний за себе ще буде,
Необ’єднані - значить слабкі,
Ми не боремось, але ж ми люди,
Де ж вся сила наша, де міць?
Поламали… Нам душі зламали,
Все пусте, навіть трохи смішне,
Ми боролись за волю віками,
Де поділось тепер це усе?
ID:
379178
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.11.2012 21:58:57
© дата внесення змiн: 20.11.2012 22:02:11
автор: Невідомська Вікторія
Вкажіть причину вашої скарги
|
