Малесенька принцеса в мами й тата
Все мріє про принцесине життя.
Сім"я ж бо живе скромно, не багато.
Але до татка більші почуття:
З роботи забирає із садочка,
До тьоті однієї поверта...
" - Халатик в неї, мамо, у сердечка,
А хата, мамо, хата - ОТАКА!
Поглянь-но, як вона мене заплела?
Ти так не вмієш! Ще цю ляльку, ось,
Не було БАРБІ, цю мені купила...
Я бачила, а може так здалось,
Як тьотя Валя татка цілувала..."
" - Ну годі! Спи! Вже треба спати!" Хтось,
Хтось мав сказати, доця - розказала...
Порозмовлять з тим татком довелось.
Розмова закінчилася скандалом:
Валіза, речі, як завжди бува.
Ридала жінка й дівчинка ридала.
Ужалили ще дужч доньки слова:
" - Навіщо ти прогнала мого татка?!
Тебе не люблю! Ти погана, зла!"
Розлучення... Сім"ї порвалась нитка.
Зростала донька й злість у ній росла.
На вихідні вона у тьоті Валі:
Свою кімнатку має, свій куток.
А справжня мама з розпачу у барі:
Слабкий характер! Чарка! Біль! Ковток...
Одного дня сказала донька мамі:
" - Від тебе йду, я буду жити там:
Сьогодні з татком йду до мами Валі.
Я маю все там, навіть свій фонтан!"
Розлуку жінка ледве пережила:
Щеміло серце, рвалася душа.
І градуси вливалися у жили -
Слабкий характер завжди спокушав.
...А нині свято - в доньки іменини!
"Хоч подзвоню, як прийду - проженуть".
...З вітанням про народження дитини
Дзвінок від матері... А трубки не беруть.
Лиш іноді та й те все у зневазі
Дитина маму ранила слівцем.
Давно засохли квіти ті у вазі,
В День матері даровані мигцем.
Літа злітали, мати все старіла.
Життям студентським донька зажила.
Своє кохання справжнє там зустріла.
Забулася і трубку узяла.
" - Ріднесенька, дитинко, як ти, де ти?!.."
" - Не мама ти! Не донька тобі я!
Алкогол́ічка, миєш туалети!..
Забуть цей номер і моє ім"я!"
Почуте її хлопця шокувало.
Історію правдиву зажадав.
...І наче щось у серці обірвалось;
Відкрив їй очі і пораду дав:
" - Постав тепер себе на її місце?
Це ж рідна мати, звісно ж їй болить!
Покинув батько - місяць і ти, сонце...
З собою на одинці важко жить."
Розплакалась й до матінки, мов вихор,
З пробаченнями кинутись до ніг
Помчалась в дім дитинства, а там - лихо...
Переступила материн поріг.
...Ще встигла теплу руку потримати.
До другої руки, а там... " - Спасибі!..." -
Вуста холодні стала цілувати.
В руці лежала лялька - лялька БАРБІ.
Просто слів нема...Я думаю, що дитина виросла такою невдячною не через материне виховання, а через вседозволеність з боку батька і його коханки, яка матеріальними благами і подарунками прагнула викреслити рідну матір дівчинки зі своєї новоспеченої сім'ї. А батько потурав коханчиній "щедрості" і доньчиним забаганкам. Отак в один момент людина може втратити все і залишитися на самоті - покинутою і відторгненою. Прикро, що навіть діти не розуміють маминого горя...
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
боляче таке читати, а як прочитала, що це ще й правдива історія...
Ви вірно зробили, що написали. повчально для всіх, не треба відкладати свою увагу до рідних, навіть на один день... а тим паче відвертатися зовсім...
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тут іще йдеться про те, що слід виховувати правильно - не надто балувати своїх дітей, купуючи їм все, що їм заманеться. Діти повинні розуміти ситуацію в сім"ї! А ще сім"я має бути - одним цілим! Дякую Вам!
дуже сильно, до сліз...гарна тема, ми завжди маємо пам"ятати, що люди, які нас оточують нас люблять і ми маємо це цінувати, і уникати випадків, коли можемо завдати їм болю...
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ліля! Сьогодні прогулювався парком зі своєю дружиною Ольою. От вона мені й розповіла, яку історію прочитала з газети. Я не міг не перейнятися і вирішив про неї розповісти саме так!