Останній сніг – пора казкова,
Зимова казка чарівна.
А вже надворі літо знову,
І серце тихо завмира.
Чи скаже він слова чудові –
Слова нагоди, вірні в слух?
Чи сприймуть люди пару цю,
Чудову, люблячу, міцну?
Чи "очі в очі" мовить хтось їм,
Чи заздрять, сміючись здаля?
А дівчина – руда, казкова,
Й в очах її таїться мрак
Вишневий цвіт впадає в коси –
Хапає парубок міцний.
І шепчуть люди: "О, дивіться,
Ця пара справді чарівна!"
Та ось он хата аж димиться,
За ними Бог та й підгляда…
Біжить дівчина до криниці –
І вже не видно їй сліда.
І кажуть люди: "Не годиться,
Не буде щастя їм й добра."
А милий парубок сумує,
У вікна мовчки погляда.
Говорять знову: "Не годиться..."
Чи варто? Чи не варто? Що ж...
Не скаже нам ніхто ніколи...
Пальто у руки бере знов..
А за вікном – весна буяє,
Річками сходить сніг тонкий.
Та щось у серці завмирає,
І холод стукає в вікні.
Пішов у ніч, туди, за нею,
Де стежка губиться в імлі,
Та тільки вітер з гір зорею
Шептав: "Вже не знайдеш
ти слід її..."
Чудова лірика! 
