Тобі ассистують музиканти із Бремена,
(Ну то й що, що життя - пародія)...
Твоє ім'я - Д е л і р і у м Т р е м е н с,
Ти сьогодні виходиш на подіум...
І усіх шанувальників робиш сивими,
Бо не хочеш ніяк всміхнутися...
Обережно ступаєш сірими звивинами,
Об нейрони щоб не спіткнутися...
І важезні метали зібравши у фракції,
Залишаєш козирі критими...
Ти вступаєш таємно в хімічні реакції
З божевільними лейкоцитами...
В тебе тої фантазії злої неміряно...
Тихо граючи на волторні,
Ти сидиш в печінках, мовби десь у „Хілтоні”,
Насміхаючись з коридорних...
Подружилася із чумою й проказою...
Перестань! Ну ж бо! Будь людиною!
Але ти безжально стискаєш пазурі,
Мовчки лАсуючи ліщиною...
