Борис Олийнык «Европе»
… К 80-летию мэтра украинской поэзии (22 октября 2015)…
Мы жили здесь ещё с времён потопа,
А корень наш врастает в ось земли…
И, перед тем, как нас учить, Европа,
Ты на себя, старушка, посмотри!
Нас обзывала хутором надменно.
Угомонись: к ехидству нам не привыкать.
УмнО был сделан Дом наш и отменно…
А ты в пещерах продолжала зимовать!
Живи себе ухоженно и тихо!
Давно известно, но мы повторим…
Какою б ты была зачуханно-великой,
Когда б мы и плуг, и колесо и жито
Не подарили пращурам твоим?
Мы не указываем, на какие боли
Обречена была бы ты тогда,
Когда не спас козак при Диком поле
Тебя. Ведь к вам неслась орда…
Живи себе…
Мы со своим уставом
Не лезем в европейский монастырь.
Но ты позволь счастливо жить державе,
И нам не нужен больше поводырь!
Да, мы в гешефтах – как всегда негожи,
Вы на торгах, как рыба во пруду!
Но вам шагреневой, той всем известной кожи
Не хватит, если беды к вам придут!
Дела земные все оценит небо,
И в Судный День воздастся по делам…
Всем тем, кто предал, позабыв об Эльбе,
Кто предал сербов, их на смерть послав!
Проходит жизнь,
В ней каждый кем-то будет…
Кто песню сложит, кто купюру в портмоне.
Но, что в итоге он оставит людям,
Не вам судить о том, … да и не мне!
Открыты наши древние чертоги.
Всем-всем…
Но праведным, а не синюшно-злым,
Придите с миром! Только ради Бога,
Не поучайте жить нас на своей земли!
У каждого свои гербы, знамёна,
Порядок свой в державе, и в делах
Вы рады и синице, что пленённа,
А нам Журавль по нраву в небесах!
Да, мы такие… Ну, а вы – такие!
*****
Борис Олійник «ЄВРОПІ»
Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Живи собі, уходжено і сито.
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому світі,
Аби ми плуг, і колесо, і жито
Не дарували пращурам твоїм.
Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди.
Живи собі.
Ми зі своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир.
Але дозволь і нам за отчим правом
По-своєму облаштувати двір.
Так, ми в ґешефтах - і невмілі, й сірі.
Ви ж на торгах сягнули верховіть,
Та навіть вам шагреневої шкіри
В роковий час усе ж не докупить.
Земні діла сповна оплатить небо.
І в Судний День воздасться всім ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство Ельби,
І тим, хто сербів рокував на смерть...
Життя мина...
Усі ми перебудем:
Хто - при бандурі, хто - при гамані.
А що вже по собі залишим людям,
Судити не тобі, і не мені.
Відкриті наші предківські чертоги
Усім,
хто має помисли незлі.
Прийдіте з миром!
Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на батьківській землі!
У кожного - свої герби й знамена,
Свій лад і чин в державі й при столі,
Ми всяк своєї долі ковалі:
Вам до душі вертка синиця в жмені,
А нам до серця -
в небі журавлі.
Такі ми є. А ви такі, як є.
ID:
616683
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 28.10.2015 15:41:04
© дата внесення змiн: 28.10.2015 15:41:04
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
